среда, 16 марта 2011 г.

Декларація прав людини




Так, наприклад, у статті 3 Загальної декларації прав людини закріплено таке твердження: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканість».

У частині ІІІ (ст. 6) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права сказано:

1. Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не можу бути свавільно позбавлений життя.

2. У країнах, де не відмінено смертну кару, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини відповідно до закону, який діяв під час вчинення злочину і який не суперечить постановам цього Пакту і Конвенції про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього. Це покарання може бути здійснене тільки на виконання остаточного вироку, винесеного компетентним судом.

3. Кожен, кого засуджено до смертної кари, має право просити про помилування чи про пом'якшення вироку. Амністія, помилування або заміна смертного вироку можуть допускатися в усіх випадках.

4. Смертний вирок не виноситься за злочини, вчинені особами, молодшими за вісімнадцять років, і не виконується щодо вагітних жінок.

У статті першій Другого Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, націленого на відміну смертної кари, говориться:

1. Жодна особа, що знаходиться під юрисдикцією держави-учасники цього Протоколу, не підлягає смертній карі.

2. Кожна країна-учасниця приймає усі необхідні заходи для відміни смертної кари у рамках своєї юрисдикції

Відповідно до Протоколу N6 Конвенції про захист прав та основних свобод людини щодо скасування смертної кари , держави-учасниці Ради Європи, які підписали протокол, підтверджують свої зобов'язання скасувати смертну кару. Жодна людина не може бути засуджена до такої кари або страчена.

Аргументи сторін що до цієї проблеми

Стверджуючі:
>>Опитування громадської думки свідчить що більша половин громадян України виступає за смертну кару.
>>Дійсно, дані багатьох соціальних досліджень демонструють, що від 60 до 80 % українців   підтримують смертну кару. Та також варто зазначити, що дана статистика піддається значним корування, якщо відкинути упередженість, асоціативні ряди з окремими злочинцями та взагалі суб’єктивність і віддаленість опитуваних, так як значна частина яких змінює свою відповідь, якщо подібним злочинцем являється рідна чи близька їй особистість. То чим зумовлене таке ставлення верховенством права, відчуттям справедливості чи індивідуалістською ненавистю?
>>Вартість утримання довічних в’язнів коштує порядка14 тис. грн.
Громадськість обурена тим фактом, що ми як платники податків змушені фінансувати перебування та обслуговування вбивць та маніяків, які і без того завдали значних фінансових та психологічних втрат для населення. Подібні дії є подвійною платою за їх злодіяння і не можуть бути визнані, як справедливе ставлення до всіх членів суспільства, тим паче до таких які знехтували тим самим суспільством.
>>Засуджені на довічне ув’язнення мають право бути помилуваними.
>>В Кримінально-виконавчому кодексі України, прийнятого 11 липня 203 року, а саме в спеціальному розділі, йдеться про те, що засуджені до довічного позбавлення волі має можливість після фактичного відбуття не менше 20 років покарання подати клопотання до Президента України про помилування. У разі помилування визначене засудженому покарання заміняється позбавленням волі на певний строк, але не менше 25 років. Таким чином на думку багатьох правників злочинці не відбудуть повної міри покарання, що могла б зрівнятись з позбавленням життя.
>>Смертна кара є ефективним засобом попередження злочинів.
>>Страхітливий приклад такої міри покарання стримує потенційних злочинців від скоєння не правомірних дій. Також страта злочинця стовідсотково гарантує життя його потенційним жертвам у випадку подальшого потрапляння на вбивці на свободу. В той же час не варто забувати, що найбільш відомі маніяки-вбивці, такі як Сергій Ткач, Андрій Чікотіло, Анатолій Онопрієнко, здійснили свої перші вбивства ще в добу радянського союзу, в підчас діючої міри покарання шляхом страти.
>>Катехізис визнає смертну кару соціально легітимною.
>>Протягом століть церква впевнено підтримувала право держави карати злочинців, котрі загрожують гармонії чи спільному благу суспільства. Особи, що позбавляють життя інших, втрачають своє право на життя. Подібне висловлення можна знайти і на сторінках Біблії, яке звучить як: «Око за око, зуб за зуб».
>>Статистика свідчить про низький рівень запобігання злочинів за допомогою існуючих мір покарання.
>>За кількістю злочинів на 100 тис. осіб Україна у 2008 році посідала 11-е місце у світовій класифікації, а за кількістю вбивств на 100 тисяч жителів 12-е.
>>За роки незалежності в Україні скоєно понад 80 тисяч умисних вбивств та замахів на життя.


Заперечуючі:

>Смертна кара не є ефективним методом залякування.
Рівень злочинності у країнах, де смертна кара є узаконеною, значно перевищує рівень злочинності у країнах, де її заборонено. Таким чином цифри свідчать про хибність тезису, щодо де мотивації потенційних злочинців на здійснення тяжкого злочину під страхом найвищої міри покарання.
>Смертна кара перешкоджає інтегративним процесам України до Європейської спільноти
>Відсутність смертної кари є обов’язковою умовою перебування країни в Раді Європи.
>Протокол Європейської конвенції про права людини, що набув чинності 1 липня 2003 року, передбачає цілковите скасування страти.
>Сьогодні смертна кара не застосовується у понад 100 країнах світу. Європейський Союз вважає її не сумісною із членством, адже смертна кара, як справедлива відплата є раціоналізованою помстою і не гідна цивілізованого суспільства.
>Помилки та не справедливість в судових процесах відбирають життя невинних людей.
>Можливість судової помилки створює небезпеку того, що може постраждати не винний.
>Розглядаючи даний аргумент не можна не згадати також про високу корумпованість всіх органів гілок влади, що також прямолінійно, в такому випадку, відбиватиметься на життях неповинних громадян.
>Релігійні переконання
>Життя дає лише Бог, і лише він може його забрати. Даний тезис повністю відтворює зміст однієї з десяти заповідей господніх: « Не убий». Жодна людина, незалежно від своїх службових повноважень не має права позбавляти життя іншу людину, навіть якщо остання є злочинцем.
>Ватикан приєднався до Конвенції ООН з прав людини, аби видати резолюцію проти смертної кари.
>Смертна кара перешкоджає можливості реабілітації.
>Будь-яка кара передбачає можливість реабілітації – визнання своєї провини, переосмислення скоєних помилок, перегляду подальшого світобачення, шанс каяття. У випадку з застосуванням смертної кари, як міри покарання людина (злочинець) позбавляється такої можливості.
>«Жодна кара не може руйнувати невід’ємної гідності того, хто вчинив злочин. Двері, відчинені для каяття та реабілітації, мають бути завжди відчиненими». (Іван Павло ІІ, 1997 р.).
>Відсутність відповідальних за вбивство.
>Винесення вироку досить не легка справа для сумлінної людини і можливість помилки є тяжким моральним злочином для судді, перш за все перед собою. Виконавець вироку – особа, що в переважній мірі бере на себе відповідальність за дії по виконанню вироку. Саме ці та суміжні особи в публічних очах є відповідальними за вбивство людини. І мало хто позиває на те, що і дійсним вбивцею є Держава, яка має привілейоване право через своїх представників виносити та приводити в дію такий роковий вирок. То чи можна допускати таке делегування відповідальності, якщо мова йдеться про вбивство. Чи повинна Держава опускатись до рівня вбивці.
>Смертна кара передбачає в собі катування.
Смертна кара (вбивство), як фізичний спосіб позбавлення життя людини в своєму складі, в тій чи іншій мірі, передбачає наявність елементів катування.
>Конституційний Суд України в своєму рішенні від 29.12.1999 року вказав серед іншого, що смертна кара, як вид покарання, суперечить також статті 28 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, не людському, або такому, що принижує його гідність поводженню чи покаранню.

Що таке смертна кара?

Смертна кара (вища міра покарання) - страта злочинця, чи неугідної владі особи, засудженої на смерть за скоєння особливо тяжких злочинів чи дій, що протиречать державній політиці країни.
 





Майже всі суспільства людства на певній стадії свого розвитку застосовували смертну кару до кримінальних і політичних злочинців. "Руська Правда", як і "варварські правди", не передбачала смертної кари. Спроби її запровадження у Київській Русі робилися, але не прижилися. Найвищою, винятковою мірою покарання було вигнання ("поток і розграбленіє"), яке не виключало загибелі засудженого, бо на вигнанця не поширювався захист закону. Систематичне застосування смертної кари в Україні почалося у Литовський період її історії ("Судібник" Казимира IV Ягеллончика 1468 р. та "Статут Литовський" 1529 р.).

В багатьох сучасних суспільствах смертна кара була скасована, в тому числі і в Україні. Смертна кара вважається недопустимою на території Ради Європи. Деякі країни скасували смертну кару за винятком особливих обставин, таких як, наприклад, зраду під час військових дій. В інших країнах смертна кара була скасована на практиці, але законодавчо все ще залишається вищою мірою покарання. Такі держави, як Китай, США та інші зберегли смертну кару за злочини, окремо визначені законодавством.

У країнах, які практикують смертну кару, метод страти визначається законодавчо. Традиційно найпоширеніші види смертної кари: повішення, розстріл, обезголовлення. У США з 20-го століття стали широко поширеними також електричний стілець і смертельна ін'єкція.

Ставлення до смертної кари не є одностайним у багатьох суспільствах -- там, де вона практикується, шириться рух за її скасування; у країнах, де вона скасована, існує певна кількість прихильників її відновлення.

Усюди скасовували смертну кару виходячи з гуманістичних принципів, а не внаслідок народного волевиявлення. В жодній країні Європи, де було скасовано смертну кару, з цього приводу не було проведено референдуму, і в усіх цих країнах на момент скасування згідно опитувань більшість населення підтримувало збереження такого виду

Смертна кара в Україні

Відсутність смертної кари є обов'язковою умовою для перебуванні держави в Раді Європи. Це стало однією з причин скасування смертної кари в Україні, де мораторій на виконання смертних вироків уперше почав діяти в 1995 року, незадовго до вступу в цю міжнародну організацію. Проте через кілька місяців смертні вироки знову продовжили виконувати, дійшовши висновку, що рішення про мораторій було прийнято без дотримання належної процедури. Такий стан речей міг призвести до виключення України з Ради Європи, але в 1997 році мораторій на виконання смертних вироків знову почав діяти, і з тих пір в Україні вже ніколи нікого не страчували. 30 грудня 1999 року Конституційний Суд України визнав, що смертна кара суперечить Конституції України, чим остаточно закрив шлях до її відновлення. У зв'язку з цим, у 2000 році Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального Кодексу України, якими остаточно вилучила поняття «смертна кара» з офіційного списку кримінальних покарань України.

Видом смертної кари, який застосовувався раніше в новітній Україні, завжди був розстріл, як і в усіх інших державах, що утворились у результаті розпаду СРСР.

Смертна кара в Україні не є проблемою кримінально-правовою, це типова політична проблема, «розмінна монета» номіналом у сотні людських життів, яку аморальна влада намагається використати не тільки для торгів із голодним і озлобленим електоратом, але також цинічно прагне «конвертувати» для обміну на матеріальні та інші блага поза країною

Безперечним є той факт, що у всьому світі розширюється тенденція до скасування смертної кари. За даними на 13 травня цього року смертну кару скасували, повністю виключивши її зі свого законодавства, 69 держав, і ще тринадцять країн не передбачають застосування смертної кари за злочини, скоєні в мирний час, залишивши цей різновид покарання на випадок війни. У 23 країнах смертні вироки або не виносяться, або не виконуються вже понад 10 років. Таким чином -- сьогодні не менше ніж 105 держав, а це більша половина всіх країн світу, відмовилися від застосування смертної кари.